Головна сторінка
Наукові дослідженняНаталія РОТАР Виклики етнополітичній стабільності в Чернівецькій області

Наталія РОТАР,
професор кафедри політології та державного управління
Чернівецького національного університету
ім. Юрія Федьковича, доктор політичних наук

Виклики етнополітичній стабільності в Чернівецькій області:
у пошуках ефективного інструментарію управління
регіональними етнополітичними процесами


Тривалий час особливості структури етнонаціональної ідентифікаційної матриці України розкривалися через функціональне співвідношення української нації та чисельних етнічних груп (національних меншин) у політичному просторі, коли попри чисельні інтерпретації та наукові версії суті й характеру етнополітичних процесів в Україні простір національних меншин позиціонувався як гомогенний, у якому та чи інша меншина претендує на задоволення характерних для неї інтересів та потреб. Проте, війна на сході України, окрім того, що продемонструвала можливість належності представників однієї нації/етнічної групи до двох конфліктуючих сторін, актуалізувала питання про те, яким чином внутрішня структура простору національних меншин України та ефективність державного менеджменту етнонаціональних процесів впливає на можливість формування й використання механізмів громадянської консолідації української нації.
Варто наголосити, що управління етнонаціональними процесами в Україні та Чернівецькій області, зокрема, актуалізує ідеї Р. Брубейкера щодо суті та політичного потенціалу національної меншини та її зв’язку з “зовнішнььою національною спорідненою державою”. Науковець доводить, що національна меншина є не просто  “групою”, виокремленою під час аналізу фактів етнічної демографії”, вона є “динамічною політичною установкою, або, висловлюючись більш точно, сукупністю пов’язаних та взаємно конкуруючих установок, а не статичних етнодемографічних умов”. Тобто національна меншина є не зафіксованою “одиницею чи єдиною групою”, а швидше “полем диференційованих та конкуруючих позицій чи установок”, яких дотримуються громадські організації, політичні партії, рухи чи політичні діячі, які створюють образ меншини для своїх потенційних членів, держави проживання, “зовнішньої національної спорідненої держави” та прагнуть монополізувати легітимну репрезентацію групи. Водночас, Р. Брубейкер наголошує на неповноті та неточності визначення даного поля конкуруючих позицій та установок як поля національних меншин, оскільки категорія “національна меншина” не дає відповіді на питання: (1) “які позиції слід зайняти, щоб стати національною меншиною”; (2) “чи варто взагалі “групі” (чи потенційній групі) розуміти та позиціонувати себе як національну меншину” [1]. Саме останнє положення в системі ідей Р. Брубейкера актуалізує питання, яке не піднімалися в публічному політичному дискурсі українського політикуму – якою повинна бути політика української держави (1) в регіонах, де національна меншина (в координатах держави) є національною більшістю та (2) в ситуації домінування установок національної меншини в бік “зовнішньої національної спорідненої держави”? Відповіді на них варто шукати шляхом встановлення зв’язків у трикутнику національна меншина в Україні – держава Україна – зовнішня національна споріднена держава, які формуються під час селективної уваги, інтерпретації та позиціонування політичними акторами означених полів політичних процесів, що відбуваються в кожному з них. У даному контексті, на нашу думку основним і найбільш важливим завданням ефективного управління етнонаціональними процесами є формування моделі етнополітичної стабільності, заснованої на ідеї громадянської консолідації української націїї у політичному сенсі.
Основою громадянської консолідації української нації є розуміння громадянином того, що “українська нація – це всі громадяни України, незалежно від їх етнічної належності, мови, якою вони спілкуються, національних традицій, яких вони дотримуються і за якими виховують своїх дітей”. Хоча таке розуміння української нації у її громадянському вимірі й домінує в Україні (43,1 %), проте 34,00 % населення України основою громадянського виміру української нації вважали етнічне походження людини, зокрема 19,8 % дотримувалися думки, що до української нації треба відносити громадян України, “які є етнічними українцями за походженням (мають українців серед своїх предків)”; 14,2 % вважали, що “це всі етнічні українці за походженням (мають українців серед своїх предків), незалежно від місця їх проживання та громадянства”. Ще 15,1 % вважали, що до української нації належать “громадяни України (незалежно від етнічної належності), які спілкуються українською мовою, дотримуються українських національних традицій, виховують за ними своїх дітей” [2]. Важливою особливістю громадянської інтерпретації української нації в українському суспільстві є те, що у період 2006–2007 рр. відбулися найбільш суттєві зрушення в регіональній свідомості, адже за цей період підтримка позиції, згідно з якою українська нація – це всі громадяни України, незалежно від їх етнічної належності, мови, якою вони спілкуються, національних традицій, яких вони дотримуються і за якими виховують своїх дітей, на Сході України знизилася з 48,1 % до 38,5 %, а на Заході України, навпаки, збільшилася з 34,3 % до 37,4 % [2]. Проте, коли громадянська ідентичність не прив’язується до етнічного контексту, то, окрім Донбасу, вона домінує над етнічною ідентичністю у всіх регіонах України (див. рис 1 [3]).
Рисунок 1. Регіональні особливості самоідентифікації українців

Джерело: Перепис населення. Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. Національність та мовні ознаки. 19A050501_02_073. Розподіл населення за рідною мовою, Чернівецька область (1, 2, 3, 4) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Database/Census/databasetree_uk.asp

Дані, наведені в Таблицях 1 та 2, дозволяють зробити такі висновки. По-перше, за результатами Всеукраїнського перепису населення України 2001 р. у Чернівецькій області зафіксована кількісна перевага українців над представниками інших національностей. По-друге, в області найбільш чисельними меншинами є румунська (12,5 %) та молдовська (7,3 %), які в інших регіонах України чисельно не перевищують 0,2 % [4]. По-третє, порівнюючи мовну та етнічну самоідентифікації, офіційно задекларовані під час Всеукраїнського перепису населення України, встановлюємо, що серед представників румунської та молдовської етнічних меншин кількість тих, що визнають мову меншини як рідну, є меншою.
Для вироблення ефективних механізмів консолідації української нації не менш важливим аспектом конфігурації етнонаціональної ідентифікаційної матриці є визначення місця етнічних меншин в структурі адміністративного поділу Чернівецької області. Характеризуючи румунську етнічну меншину в структурі адміністративного поділу області, зауважимо, що, частка румунів як найбільшої етнічної меншини в області, в м. Чернівці є мінімальною та становить 3,26 % від загальної кількості обласного центру [5]. Румунська меншина сконцентрована у чотирьох районах області. По-перше, у Герцаївському районі частка румунів та тих, що визнають румунську мову рідною, становить 92,22 %, причому в адміністративному центрі району – м. Герца чисельно румун менше, ніж в цілому по району – 68,98 % [5]. Принагідно зауважимо, що Герцаївський район був утворений в складі Чернівецької області 1 жовтня 1940 р., у 1962 р. –  ліквідований, а його територія увійшла до складу Глибоцького району [6]. У грудні 1991 р. Герцаївський район було відновлено в складі Чернівецької області відповідною постановою Верховною Радою України [7]. Специфікою району є те, що він єдиний на території Чернівецької області, який не межує з сільськими адміністративними одиницями, що мають інший етнічний склад (на заході район межує з Глибоцьким районом; на півночі і північному сході вздовж р. Прут з Новоселицьким районом та м. Чернівці; на півдні – з Румунією) [6]. По-друге, у Глибоцькому районі частка румунів становить 40,10 %, однак у шести сільських радах етнічні румуни становлять понад 90 % населення (Багринівська, Волоківська, Йорданештська, Карапчівська, Купська, Синьовецька) [5]. Специфікою позначений етнічний склад у межах Опришенської сільради, в якій проживає 8,63 % румунів, проте в с. Опришени – 94,93 %, а в с. Слобідка – 6,26 %. По-третє, у Новоселицькому районі проживає 9,3 % румунів, переважно в Боянівській (60,97 %) та Магальській (40,57 %) сільрадах; 54,70 % мешканців Новоселицького району позиціонують себе як молдавани [5]. Зауважимо, що специфікою Новоселицького району є поєднання моноетнічних українських та моноетнічних молдовських сіл. По-четверте, у Сторожинецькому районі проживає 35,40 % румун, які сконцентровані у смт Красноїльськ та 6 сільрадах (Верхньопетрівецька, Їжівська, Чудейська, Нижньопетрівецька, Ропчанська, Черешська), в яких кількісно румунська етнічна група становить від 71,25 % до 97,59 % [8; 9]. Порівнюючи співвідношення громадянської та етнічної ідентичностей в Герцаїському, Глибоцькому, Новоселицькому та Сторожинецькому районах, зауважимо, що найбільш небезпечними для збереження державної цілісності України є суперечності між даними видами ідентичностей в Герцаївському районі, оскільки його населення не комунікує на рівні сільських громад з українськими за етнічним складом громадами. Така ситуація “консервує” етнічну структуру населення району та орієнтує на розвиток усього комплексу соціально-економічних (насамперед, торговельні контакти), побутових (шлюби), культурних зв’язків (фестивалі, навчання, інформаційний простір) більшою мірою з громадами Румунії.
Отже, в контексті вироблення ефективних механізмів громадянської ідентичності української нації найбільш важливою особливістю етнополітичної карти Чернівецької області є те, що (1) на території області є етнічні меншини, які в межах окремих населених пунктів домінують у складі населення; (2) в межах адміністративних районів усіх областей (за винятком Герцаївського району) співіснують українські за етнічним складом сільські громади та сільські громади етнічних меншин; (3) етнічні меншини румунів компактно проживають в окремих адміністративних районах, тоді як, наприклад, поселенська структура етнічних росіян у Донецькій та Луганській областях має дифузний характер, який підсилюється існуванням значної частки етнічних українців, які визнають російську мову рідною.
Вироблення ефективного інструментарію управління регіональними етнополітичними процесами передбачає звернення органів державної влади та місцевого самоврядування до двох механіхмів – мобілізаційного (у змагальному сенсі) та символічно-дискурсивного. Мобілізаційні механізми формування громадянської ідентичності, зорієнтовані на подолання/нівелювання суперечностей ідентичностей, передбачають стимулювання в середовищі етнонаціональних меншин постійного, неперервного зв’язку з українською нацією у макрополітичному вимірі. Специфікою використання мобілізаційних механізмів громадянської консолідації в сучасній Україні є те, що вони однаковою мірою можуть використовуватися як органами державної влади і місцевого самоврядування регіонального рівня, так і інститутами громадянського суспільства, до яких належать і національно-культурні товариства національних меншин. Ефективність використання мобілізаційних механізмів формування громадянської ідентичності в контексті сучасної конфігурації етнонаціональної ідентифікаційної матриці громадян України прямо залежить від співвідношення ініціатив, що генеруються політичним та громадянським середовищем.
У структурі Чернівецької обласної державної адміністрації мобілізаційні механізми громадянської консолідації етнонаціональних меншин належать до сфери компетенції управління культури, в складі якого функціонує відділ з питань охорони культурної спадщини, національностей та релігії з однією посадою головного спеціаліста в справах національностей (для прикладу, відділ планування, фінансово-господарського забезпечення, бухгалтерського обліку цього ж управління передбачає 4 штатні одиниці) [10]. На рівні центральних органів виконавчої влади України Департамент у справах релігій та національностей також функціонує як структурний підрозділ Міністерства культури України та координується заступником Міністра з питань європейської інтеграції [11], що, з одного боку, інтегрує проблему співвідношення етнонаціональної та громадянської ідентичностей у площину європейських традицій, з іншого, виводить за межі політичної проблеми як предмета внутрішньополітичного управління, надаючи їй переважно культурологічного характеру.
Незважаючи на таку недосконалу структуру регіонального управління етнонаціональними процесами, в області відбулася актуалізація базового інструменту мобілізаційного механізму формування громадянських ідентичностей серед етнонаціональних меншин, якими є відповідні регіональні програми. Зокрема, Чернівецькою ОДА затверджено та реалізована обласна “Програма підтримки національно-культурних товариств Чернівецької області та української діаспори на 2013–2015 роки” [12] , особливостями якої є:
– Фактичне регламентування процесу управління етнонаціональними процесами на регіональному рівні. Ознайомлення з метою та завданнями регіональних програм підтримки національних меншин доводить, що в ній достатньою мірою позиціонується громадянська ідентичність в асоціації з українською політичною нацією, що відображено у відповідному формулюванні – “програма розроблена з метою взаємозбагачення культур етнічних громад області та оптимального співвідношення інтересів титульної нації та національних меншин, що сприятиме консолідації українського суспільства”.
– Для виконання програми передбачається залучення “коштів небюджетних джерел”, причому в структурі передбачених видатків (1490 тис. грн.) бюджетні кошти становлять тільки третину.
– Очікувані результати традиційно вимірюються кількістю організованих та проведених заходів, подекуди  як “конструктивний діалог між представниками різних національностей шляхом участі у спільно проведених заходах”.
Недоліком усіх реалізованих в Чернівецькій області регіональних програм управління етнонаціональним розвитком, на нашу думку, є те, що концептуально регіональний етнонаціональний простір розуміється як однорідний. На основі використання таких індикаторів, як громадянська ідентичність, індивідуальна соціальна мобільність, актуалізація етнічності в дослідженнях етнонаціонального простору Чернівецької області, можна стверджувати, що в ньому існують достатньо чітко окреслені фрагменти (групи):
Перша група – успішно інтегровані – характеризується стійкою українською громадянською ідентичністю, орієнтацією на індивідуальну соціальну мобільність без огляду на етнічну громаду та актуалізацією етнічності виключно в культурному просторі, тоді як політичний та соціально-економічний простір для цієї групи ототожнюється з українським простором у громадянському сенсі, не наполягає на публічному визнанні себе як представника національної меншини
Друга група – інтегровані – характеризується тим, що в ній не заперечується українська громадянська ідентичність, її представники активно практикують етнокультурну ідентичність, вимагають від Української держави ставитися до них як до представників національних меншин, етнічність використовують як ресурс соціальної мобільності та, як правило, є найбільш активними учасниками національно-культурних товариств.
Третя група – недостатньо інтегровані – характеризується недостатньою громадянською ідентичністю, коли етнічна ідентичність завжди превалює та є більш значимою, ніж громадянська;  неактивним використанням етнічності як індивідуальної характеристики ані на рівні політичної практики, ані на рівні політичних переконань; орієнтацією на мобільність у рамках етнічної громади.
Четверта група – неінтегровані – характеризується тим, що громадянська ідентичність серед належних до неї не визначена; сформованою реакцією на ситуативну/мобілізаційну актуалізацію етнічної ідентичності в усіх суспільних сферах; майже повним виключенням з українського комунікативного простору, потенційною можливістю виховання «ізольованого покоління».
Окреслена внутрішня структура простору етнонаціональних меншин Чекрнівецької області вказує на те, що регіональні програми, спрямовані на підтримку етнонаціональних меншин, мають бути зорієнтовані на різні цільові аудиторії, в яких по-різному співвідносять етнічну та громадянську ідентичність на рівні індивідуальної та групової свідомості.
Мобілізаційні механізми формування громадянської ідентичності потенційно повинні генеруватися і в рамках громадського простору, представленого сукупністю національно-культурних товариств. Зокрема, у 2014 р. у Чернівецькій області було зареєстровано 69 національно-культурних товариств, серед яких кількісно домінують румунські товариства [12]. Незважаючи на їх достатню кількість, через недостатність ресурсів та орієнтації на збереження власних традицій, мови, культури вони не актуалізували громадянські ідентичності у своїх членів, що часом сприяє збільшенню дистанції між етнічною та громадянською ідентичностями та поглибленню суперечностей між ними. Фактично, національно-культурні товариства подекуди формують елементи альтернативнної громадянській ідентичності ідентичність громадянської невизначеності. Зважаючи на закритість архівів та недоступність для науковців внутрішніх матеріалів, у яких відображено діяльність цих інститутів громадянського суспільства (наприклад, у регіональних програмах підтримки національно-культурних товариств стверджується, що переважно діяльність громадських організацій національних меншин здійснюється за рахунок спонсорської допомоги, однак питання про те, хто є спонсором для громад залишається відкритим), не видається можливим вважати їх дієвим інструментом у структурі мобілізаційних механізмів політики громадянської консолідації української нації.
Ще одним потенційним інструментом у структурі мобілізаційних механізмів управління етнонаціональними процеами є спеціалізовані консультативно-дорадчі структури при обласних державних адміністраціях. Регіональна рада з питань етнонаціональної політики при Чернівецькій обласній державній адміністрації не виконує своїх функцій та завдань щодо громадянської консолідації. Показовим є приклад діяльності Чернівецької Регіональної ради з питань етнонаціональної політики. Створена у 2006 р. з метою вироблення “пропозицій щодо сприяння формуванню та реалізації державної етнонаціональної політики в регіоні, спрямованої на збереження громадянської злагоди в суспільстві, гармонізації міжнаціональних відносин, консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також щодо розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин Чернівецької області” [13], до часу появи Указу Президента України від 2 квітня 2010 року № 488/2010 “Про ліквідацію Ради з питань етнонаціональної політики” вона провела два засідання, а після його появи, і так не дуже активна роботи ради була фактично припинена.
Отже, в Україні на організаційному рівні сформовано систему інструментів мобілізаційного механізму громадянської консолідації української нації в умовах зміни конфігурації етнонаціональної ідентифікаційної матриці, проте жоден з них не виконує своїх функцій саме в контексті політики громадянської консолідації. Особливо наголосимо, що громадянська складова у регіональних програмах підтримки етнонаціональних меншин у поліетнічних регіонах України, в яких існують моноетнічні громади національних меншин, має декларативний характер та недостатньою мірою інтегрована до річних планів реалізації цих програм. На нашу думку, одним з кроків, який варто зробити на регіональному рівні, є стимулювання виходу громадської активності членів національно-культурних товариств та інших громадських організацій національних меншин за межі власного етнічного простору.
Символічно-дискурсивні механізми управління етнонаціональними процесами на регіональному рівні володіють суттєвим ресурсним потенціалом артикулювання тих суспільно значимих смислів та цінностей, які унаочнюють визнання належності до макрополітичної спільноти (держави) та громадянського суспільства і сприяють ототожненню громадянина з державою. Найбільш важливим інструментом у структурі символічних механізмів громадянської консолідації поряд з офіційними державними символами (герб, прапор, гімн) та державними святами є державна мова. Саме стимулювання активного використання державної української мови у поліетнічних громадах та моноетнічних громадах етнонаціональних меншин здатне органічно поєднати громадянські та етнічні ідентичності, запобігаючи політизації останніх.
Отже, найбільш важливим завданням політики консолідації української нації є забезпечення процесу циркуляції державної мови в моноетнічних громадах етнонаціональних меншин України. Як правило, в місцях їх компактного проживання місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування упродовж досліджуваного періоду активно апелювали до норм Закону України “Про засади державної мовної політики”. Зокрема, у Чернівецькій області румунська мова визнана регіональною окремими місцевими радами у Чернівецькій області (у Герцаївському районі – 10 сільських рад, Глибоцькому районі – 1 сільська рада, Новоселицькому районі – 2 сільські ради, Сторожинецькому районі – 4 сільські ради, з яких Нижньопетрівецька сільська рада визнала дві регіональні мови – румунську і польську) [14].
Попри оцінки Міністерства культури України, що визнання регіональних мов на окремих територіях України “не принесло ніякої практичної користі етнічним спільнотам” [14], останні готові витрачати кошти місцевих бюджетів на активне офіційне використання регіональних мов у публічному просторі громад. Унаочненням концентрації зусиль адміністративно-територіальних громад, в яких етнонаціональні меншини є більшістю, на відродженні власних мовних практик стали результати зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури 2015 р. Загалом по Україні не мали мінімально необхідного рівня знань з української мови та літератури 22 тис. 610 осіб, (8,9 % від загальної кількості тих, хто складав цей тест) [15]. З 472 загальноосвітніх навчальних закладів, в яких 10 і більше випускників не перейшли поріг “склав /не склав” частка навчальних закладів закладів Чернівецької області становила 15,18 % (до прикладу – в Донецькій області – 1,68 %, Луганській – 0 % (хоча вони не можуть вважатися “повним результатом”, адже до уваги не бралися випускники, які проживають на тій частині території областей, що захоплені “ДНР” та “ЛНР”) [Розраховано за: 16]. Такі результати вказують на те, що на території Чернівецької областей поступово формується “ізольоване покоління”, для якого громадянська ідентифікація з українською нацією в політичному сенсі не інтерпретується як необхідність та цінність. У дорослому житті це перетворюється на виключення з соціального, економічного, культурного та політичного простору, що існує поза громадою, та формування споживацького інтересу до ресурсів держави, які оцінюються меншиною як такі, що повинні забезпечувати функціонування етнонаціональної меншини. На нашу думку, необхідність підвищення якості викладання української мови як державної в середніх навчальних закладах, в яких навчання відбувається мовою національних меншин, повинно супроводжуватися інформацією про залежність між мовними навичками та соціальною і політичною спроможністю.
До процесів формування та реалізації політики громадянської консолідації української нації варто більш активно інтегрувати дискурсивні механізми, що конкретизуються на рівні доступу національних меншин до різних за характером засобів масової комунікації, що видаються українською мовою та мовами національних меншин, так і можливістю впливу держави Україна на внутрішній комунікативно-інформаційний простір національних меншин. Упродовж 2012 – 2014 рр. повне або часткове державне фінансування газет, що видаються мовами національних меншин було скорочено, що спричинило зменшення як кількості їх назв, так і річних тиражів (див. Таблицю 3).

Джерело: Випуск періодичних та продовжуваних видань мовами національних меншин у 2009 – 2014 роках / Державний комітет телебачення і радіомовлення України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/archive/docview?typeId=58944&docId=119327&search_param=%ED%E0%F6%B3%EE%ED%E0%EB%FC%ED%E8%F5+%EC%E5%ED%F8%E8%ED&searchDocarch=1&searchPublishing=1

Дані Таблиці 3 засвідчують, по-перше, що російська мова видання не позиціонується як мова національної меншини, по-друге, у 2014 р, порівняно з 2013 р., кількість газет, що видавалися в Україні російською мовою, зменшилася на 18,2 % (ця цифра зіставна зі зменшенням кількості газет українською мовою – 17,38 %), польською – на 50 %, румунською – на 40 %, угорською на 20 %. Попри те, що кількість видань німецькою мовою у 2014 р. не зменшилася, кількість річного тиражу знизилася на 73,5 % (тираж газет польською мовою знизився на 92 %, румунською – 84 %, угорською – 76 %). Однак скорочення кількості тиражів та газет мовами національних меншин, що видаються за фінансової допомоги Української держави, суттєво не вплинула на інформаційну насиченість регіональних інформаційних просторів національних меншин. Так, за інформацією Чернівецької ОДА у Чернівецькій області видається 67 газет та інших періодичних видань мовами національних меншин, а “за сприяння обласної державної адміністрації для представників нацменшин створено веб-сайт “Буковина толерантна” [17]. Хоча, на нашу думку, за умови більш динамічного оновлення, саме цей інформаційний ресурс зміг би стати тим простором, у якому могла відбуватися ефективна міжкультурна комунікація з контекстом громадянської ідентичності. 
Скорочення обсягу інформації мовою національних меншин, поширення якої фінансується державою, вказує на те, що за умови збереження орієнтації національних меншин на отримання інформації рідною мовою знижується можливість поширення маркерів громадянської ідентифікації в комунікативному просторі національних меншин, й отже, використання дискурсивних механізмів політики громадянської консолідації української нації.
Отже, концентрація національних меншин в окремих населених пунктах чи територіально-адміністративних одиницях, в контексті необхідності громадянської консолідації української нації та функціонального використання її маркерів, потребує застосування проектного підходу як основи вироблення механізмів громадянської консолідації. У нашому випадку, державні проекти з формування громадянської ідентичності в поліетнічних регіонах України з чисельним домінуванням етнонаціональних меншин розумітимемо як один зі способів конструювання об’єкта (громад) з бажаними функціями та характеристиками. Зауважимо, що не йдеться про зміну етнонаціонального складу громад. На тлі відсутності стратегічної концепції громадянської консолідації в Україні переваги використання проектного підходу дозволять Українській державі раціонально концентрувати зусилля, що генеруватимуть бажані та необхідні зміни в системі суспільно-політичних відносин та ефективно розподіляти ресурси. Найбільш бажаним для України є одночасне використання стратегічного планування, яке поширюватиметься на територію всієї країни, та проектного підходу, сконцентрованого навколо визначених цільових аудиторій – етнічних меншин.
Ідеологією проектного підходу, на нашу думку, мають стати принципи політики громадянської інтеграції. Звертаючись до європейського досвіду суспільних інтеграційних проектів, зорієнтованих на консолідацію [18; 19; 20; 21], наведемо уривок із заяви Верховного комісара Пакистану у Великобританії М. Лодх, у якій влучно відображено суть європейської моделі політики інтеграції: “Ніхто не просить вас відмовитися від своєї релігії, своєї культури, своїх традицій, але якщо ви бажаєте мати вплив та впливати на це суспільство, ви повинні бути частиною цього суспільства. ... Ви не можете ізолювати себе, а згодом очікувати, щоб люди почули, що ви ображені” [22]. Таке розуміння громадянської інтеграції повною мірою відображає необхідний для політичної стабільності та суспільного розвиту баланс між громадянським та етнічним вимірами політичної ідентичності.
Застосування проектного підходу робить можливим виокремлення тих аспектів інтеграції, як основної моделі консолідації української нації, які будуть адекватними для кожної громади, району, області, в межах яких функціонують різні за етнічним складом громади. На нашу думку, базовими аспектами інтеграції, що сприятимуть забезпеченню громадянської консолідації нації, є:
 Політико-правовий аспект. Проекти в рамках політико-правового аспекту інтеграційної політики консолідації української нації мають бути зорієнтовані на (1) формування лояльних до Української держави національних меншин; (2) вироблення правових механізмів унеможливлення отримання другого, окрім українського, громадянства; (3) стимулювання практики захисту прав національних меншин в рамках всеукраїнських культурних, громадських та політичних практик.
 Соціально-економічний аспект. Проекти в рамках соціально-економічного аспекту повинні стимулювати міжрегіональну економічну мобільність на українському ринку праці. Однак для моноетнічних громад національних меншин Чернівецької та Закарпатської областей вихідним моментом цього процесу є вивчення та інструментальне використання української мови, яка має сприйматися як інструмент висхідної соціальної мобільності та розмиванням міжетнічних кордонів у громадянському сенсі. 
 Комунікативно-мовний аспект. Проекти в рамках комунікативно-мовного аспекту повинні базуватися на європейських принципах “міжкультурної політики” та бути зорієнтовані на (1) створення спільного комунікативного поля для всіх громадян України, незалежно від їх національної приналежності та мови спілкування; (2) поширення інформації про національні меншини в загальнонаціональних та регіональних ЗМК; (3) поширення інформації про події в Україні в регіональних ЗМК, що видаються мовами національних меншин; (4) створення та поширення в етнічно однорідних громадах національних меншин ЗМК українською мовою, насамперед періодичних видань; (5) підвищення рівня викладання та вивчення української мови як державної та стимулювання її використання в громадському просторі національних меншин.
Доцільність застосування проектного підходу як базового механізму громадянської консолідації нації в умовах зміни конфігурації етнонаціональної «ідентифікаційної матриці» громадян України пояснюється фрагментарним характером внутрішнього простору національних меншин. Наведені поєднання базових ознак чотирьох фрагментів (груп) у структурі етнонаціонального простору Чернівецької області, на нашу думку, можуть бути використані для аналітичного опису етнонаціональної ідентифікаційної матриці України та в поєднанні з етнополітичною картою регіонів України стати основою застосування проектного підходу громадянської консолідації української нації. Застосування проектного підходу, що не передбачає відмови від вироблення та впровадження державної програми громадянської консолідації української нації, сприятиме в умовах децентралізації влади в Україні актуалізації та розв’язанню проблеми громадянської консолідації на всіх рівнях державного управління та місцевого самоврядування (громада, район, область, держава).

Список використаних джерел

1. Брубейкер Р. Национальные меньшинства, национализирующиеся государства и внешние национальные родственные государства в новой Европе / Р. Брубейкер // Национализм в поздне- и посткоммунистической Европе: в 3-х т. / под общ. Ред. Э. Яна. – М.: РОССПЭН, 2010. – Т. 1. – С. 155 – 157.
2. Яке із наведених визначень української нації є для Вас найбільш прийнятним? (динаміка 2006-2007) (регіональний розподіл) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=715
3. Зміна ціннісно-смислових матриць як джерело суспільних змін в Україні. Презентація результатів дослідження О. М. Шульги [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.i-soc.com.ua/institute/ (дата перегляду 25 червня 2015)
4. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року Електронний ресурс]. – Режим доступу: 
http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/
5. Перепис населення. Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. Національність та мовні ознаки. 19A050501_02_073. Розподіл населення за рідною мовою, Чернівецька область (1,2,3,4) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Database/Census/databasetree_uk.asp
6. Довідка про Герцаївський район [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hertza.oda.cv.ua/page/dovidka-pro-gertsaivskii-raion
7. Про утворення Герцаївського району Чернівецької області. постанова Верховної Ради України від 06.12.1991 №1942/12 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 9. - Ст. 113.
8. Розподіл населення за рідною мовою, Чернівецька область (у % до загальної чисельності населення) – Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову «румунська» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Database/Census/databasetree_uk.asp
9. Розподіл населення за рідною мовою, Чернівецька область (у % до загальної чисельності населення) – Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову «молдовська» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Database/Census/databasetree_uk.asp
10. Про управління. Структура підрозділу / Управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.buktour.com.ua/about.php?id=1
11. Розподіл обов’язків між Віце-прем’єр-міністром – Міністром культури, першим заступником Міністра, заступником Міністра, заступником Міністра з питань європейської інтеграції  та заступником Міністра культури-керівником апарату / Міністерство культури України, 11 березня 2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244903931&cat_id=223927
12. Програма підтримки національно-культурних товариств Чернівецької області та української діаспори на 2013–2015 роки. Затверджено Рішення Чернівецької обласної ради від 14 березня 2013 р. № 16-14-13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oblrada.cv.ua/document/regional_program/
13. Положення про регіональну раду з питань етнонаціональної політики / Чернівецька обласна державна адміністрація [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oda.cv.ua/page/regionalna-rada-z-pitan-etnonatsionalnoi-politiki-0
14. Інформаційні матеріали з питань державної мовної політики / Міністерство культури України, 9 вересня 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244971395&cat_id=244949514
15. Онищенко О. Від “колядників” не маю відбою. Директор УЦОЯО в інтерв'ю DT.UA підбив підсумки зовнішнього незалежного оцінювання 2015 року / О. Онищенко [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://dt.ua/columnists/vid-kolyadnikiv-ya-y-dosi-ne-mayu-vidboyu-178140_.html
16. Розраховано за: Загальноосвітні навчальні заклади, десять або більше випускників яких не подолали поріг «склав/не склав» зовнішнього незалежного оцінювання з української мови і літератури в 2015 році (станом на 10 липня 2015 року)  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://testportal.gov.ua/analytyka/
17. На території Буковини усі конституційні права нацменшин захищені – Віра Китайгородська / Чернівецька обласна державна адміністрація, 17.12.2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oda.cv.ua/news/na-teritorii-bukovini-usi-konstitutsiini-prava-natsmenshin-zakhishcheni-vira-kitaigorodska
18. Humphris R. Integration Practice: Initiatives and Innovations by Institutions and Civil Society /  R. Humphris // KING Desk Research Paper. – 2014. – 15 July [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://king.ismu.org/wp-content/uploads/Humphris_DeskResearch.pdf
19. Acosta Arcarazo D. EU Integration Policy: between Soft Law and Hard Law / D. Acosta Arcarazo // KING Desk Research Paper & InDepth Study. – № 1. – July – October [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://king.ismu.org/wp-content/uploads/AcostaArcarazo_DeskResearchInDepthStudy.pdf
20. Caponio T. The legal and political dimension of local integration policy / T. Caponio // KING Desk Research Paper. – 2014. – № 9. – July [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://king.ismu.org/wp-content/uploads/Caponio_DeskResearch.pdf
21. Di Cesare M. Laboratories of integration at local level / M. Di Cesare // KING Desk Research Paper. – 2014. – № 21. – July [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://king.ismu.org/wp-content/uploads/DiCesare_DeskResearch.pdf
22. EU’s ethnic integration thrown into sharp relief by violence [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.politico.eu/article/eus-ethnic-integration-thrown-into-sharp-relief-by-violence/

  Copyright © 2008-2017,
  ЧРЦППК, всі права захищені
Лічильник BEST.cv.ua Розробка веб-сайту:
Студія COM.CV.UA