Ірина ЦІКУЛ,
Асистент кафедри політології та державного управління
Чернівецького національного університету
ім. Юрія Федьковича, кандидат політичних наук
Гендерні стереотипи у дискурсі публічного адміністрування
Влада була, є та залишається одним із найбільш досліджуваних і, одночасно, найзагадковіших феноменів людського буття. Розширюючи діапазон свого прояву, вона щораз мобілізує все нові й нові ресурси.
Дослідження гендерних аспектів влади є актуальним як для політичної науки, так і для практики, що обумовлено змінами, які відбулися за останні десятиліття. Важливою характеристикою сучасності виступають тенденції, пов’язані з трансформацією ролей чоловіка та жінки як в рамках приватної, особистої сфери, так і в соціальному просторі. Досягнення гендерної паритетності у політичній сфері є особливо актуальним в умовах сьогодення, оскільки вирішення гендерних проблем є важливим ресурсом підвищення соціального комфорту громадян, соціальної стабільності, що сприяє зміцненню державності та модернізації суспільства.
В практично-політичному вимірі досягнення гендерної рівності – це не самоціль, а один з показників демократичності держави та засіб забезпечення сталого розвитку суспільства в цілому. Формування гендернозбалансованих відносин впливає на весь політичний процес, на загальне соціальне благополуччя та стан соціальної сфери. Саме тому вирішення гендерних проблем виступає одним із пріоритетних напрямів державної політики.
Наша стаття присвячена такому ресурсу влади, як гендерні стереотипи.
Цей ресурс влади не передбачає відкритого насильства, але залишається ефективною формою соціального контролю, що активно використовується в процесі політичних баталій. Дослідження впливу гендерних стереотипів на основні складові політичного процесу (боротьбу за владу та її легітимацію, політичну мобілізацію, інформаційну політику, політичні технології, електоральну поведінку тощо), так само як і зворотного впливу політики на відтворення й коригування гендерного порядку, є важливим завданням політичної науки.
Гендерні стереотипи – це узагальнене уявлення про роль чоловіків і жінок в суспільстві, що накладають відбиток на поведінку особистості, впливають на процеси політичної соціалізації та політичної поведінки в суспільстві [2, с. 132]. Гендерний стереотип виступає механізмом закріплення та трансляції гендерних ролей. Гендерні сте¬реотипи також можна розуміти як запобіжні ідеї, згідно з якими чо¬ловіки та жінки умовно наділяються характе-ристиками й функціями, що визначаються та обмежуються їхньою статтю [1]. Гендерні сте¬реотипи обмежують життєвий вибір особистості та слугують консервуванню гендерної нерівності. Вони виступають одночасно і причиною, і вираженням дискримінаційного ставлення.
Зрозуміло, що причини, які впливають на статус жінок в політиці, не зводяться до суто економічних або правових, вони визначаються також і культурними факторами (наприклад, цінностями та нормами), які є більш ефективними, оскільки сприймаються як само собою зрозуміле. Гендерні стереотипи є певними шаблонами, які вливаються в потоки суспільної думки. Вони формуються і закріплюються середовищем спілкування. Як готові шаблони думок, оцінок і поведінки, гендерні стереотипи інколи так глибоко вкорінюються в позасвідомі структури людської психіки, що їх практично неможливо нівелювати раціональними аргументами. Гендерні стереотипи відіграють у суспільстві як негативну, так і позитивну роль. Їх негативність проявляється в тому, що вони, як застиглі конструкти, зумовлюють упереджене ставлення до нових думок та явищ. Позитивна роль гендерних стереотипів зводиться до того, що будучи звичними канонами думок, сприйняття й поведінки, вони допомагають людям орієнтуватися в зовнішньому середовищі. Дослідження гендерних стереотипів у контексті політичних процесів дозволяє зрозуміти, яким чином політика «наділяється статтю» і чому ідея про те, що політикою повинні займатися тільки чоловіки, виглядає в очах більшості природною та безперечною.
Проблеми впливу гендерних уявлень на сприйняття електоратом політиків, чоловіків і жінок, на репрезентації політиків у ЗМК, роль гендерного дискурсу в політиці – вже досить детально проаналізовані науковцями. Мета нашої наукової розвідки – показати, як гендерні стереотипи, репрезентації мужності та жіночності включаються у політичну боротьбу, впливаючи на перемоги та поразки окремих політиків і політичних партій.
У своєму дослідженні ми спробуємо зрозуміти, яким чином на публічний політичний дискурс і на політичні уподобання виборців впливають гендерні стереотипи та, як за допомогою останніх в країні з високим рівнем освіченості жінок і з традиційно високою оцінкою жіночності легітимізуються уявлення про те, що політика – це не жіноча справа.
Гендерні стереотипи не тільки інформують про типові риси різних соціальних груп і дають їм оцінку, а й виконують значущі соціальні функції: підтримують соціальні інститути, забезпечують соціально прийнятну поведінку індивідів, виступаючи тим самим формою соціального контролю, сприяють інтеграції соціальних груп (а в деяких випадках і суспільства в цілому). Не менш важливим для відтворення соціального порядку є те, що соціальні стереотипи загалом, і гендерні, зокрема, встановлюють відносини панування/ підпорядкування, виступаючи тим культурним фактором, який легітимізує нерівність статей. У результаті така нерівність постає як природна.
У політичній сфері функція гендерних стереотипів, пов’язана з ієрархізацією й встановленням владних відносин, проявляється особливо явно, оскільки влада сприймається як чоловіче середовище. Маскулінність та її характеристики (активність, рішучість, прагнення до перемоги, впевненість, сила, незалежність, жорсткість, сміливість тощо), з одного боку, ототожнюються з владою, а з іншого – оцінюються в системі координат влади вище, ніж фемінінність. Тому цілком природно, що гендерні стереотипи використовуються виборцями для оцінки політиків. При цьому можна виявити чітку тенденцію маскулінізації «своїх» політиків і демаскулінізації «чужих». Симпатії до «своїх» політиків породжують не тільки уявлення про їх рішучість, силу, справедливість, а й переконаність у їх мужності. Стереотипні уявлення про жіночність або відсутності мужності актуалізуються через приписування політичному супротивникові «жіночих» якостей (насамперед несамостійності, слабкості, нерішучості, м’якого характеру), через порівняння його якостей з жіночими або через відмову йому у володінні якостями чоловічими, «нормальними».
Подібні оціночні судження циркулюють не тільки на рівні пересічного виборця, досить часто вони стають фактором політичних баталій. Аналіз виборчих кампаній різних рівнів дозволяє зробити висновок, що маскулінізація «своїх» і демаскулінізація «чужих» є досить поширеним прийомом внутрішньополітичної боротьби. За допомогою гендерних маркерів оцінюється легітимність влади (або претензій на владу) «своїх» і «чужих» політиків.
Ранжування у політичній сфері сприяє ієрархізації суб’єктів політичного процесу, що позначаються за допомогою чоловічих і жіночих маркерів, та встановленню відносин панування й підпорядкування. Таким чином гендерні стереотипи виступають в ролі ресурсу політичної влади. Ієрархія маскулінності та фемінності в політичній сфері призводить, у свою чергу, до реальної соціальної нерівності чоловіків і жінок.
Варто відмітити, що гендерні стереотипи впливають на організацію соціальних відносин не тільки між статями, чоловіками і жінками, а й всередині статі, що також виступає чинником політичної боротьби. Зазвичай виборці ранжують політиків відповідно до своїх уявлень про маскулінність: одні є більш мужніми, інші – менш. Доречно зауважити, що при цьому фактор політичних симпатій виявляється не єдиним, оскільки характерні ознаки мужності визначаються також і позицією, яку політик займає у владі.
За допомогою гендерних стереотипів позначаються не тільки суб’єкти політичного процесу, але і вся політична сфера, що маркується як переважно чоловіча. Одним з очевидних наслідків цього є приписування чоловікам і жінкам різних сфер компетентності: зовнішня політика, армія, бізнес вважаються в основному чоловічою справою, а соціальний захист, охорона здоров’я й освіта – справою жіночою. У цьому й проявляється вплив одного з основних стереотипних уявлень, згідно з яким чоловікові та жінці відводяться відповідно публічна і приватна сфери відповідальності. Чоловічим або жіночим обличчям наділяються також і політичні партії: при цьому виборці не тільки впевнено визначають стать партії, що, здавалося б, зробити практично неможливо, але й приписують партіям риси, що відповідають стереотипам чоловіка або жінки.
Зауважимо, що політика не тільки використовує гендерні стереотипи, але й підтримує або трансформує їх. Політичні сили беруть активну участь у формуванні нових оцінок і нового змісту жіночності та мужності й оперують ними в процесі боротьби з політичним супротивником. Таким чином, політична сфера виступає фактором підтримки гендерного порядку в суспільстві та соціального порядку в цілому. Утвердження нової маскулінності відбувається паралельно з формуванням нової ідентичності.
Відведення маскулінності та її складовим такого важливого значення у політичній сфері призводить до витіснення з цієї сфери жінок. Позитивні моральні якості, що зазвичай приписуються саме жінкам – дбайливість, самовідданість, самопожертва, м’якість, відданість родині та ін., – незважаючи на їх високу оцінку, цінуються в політичному лідері значно нижче, ніж компетентність, незалежність, автономність, індивідуалізм, що приписуються чоловікам. Це, в свою чергу, знижує рівень ефективності залучення жінок до сфери управління суспільством. Від чоловіків природно очікувати прагнення досягнення висот у владі, тоді як такі прагнення серед жінок вважаються незвичними. Для культури нашого суспільства характерним є заохочення успіху і компетентності тільки стосовно чоловіків, для жінки ж досягнення успіху має неоднозначні наслідки.
Чи можливо подолати гендерні стереотипи і тим самим усунути одну з найважливіших причин соціальної нерівності статей?
Згідно з контактною гіпотезою, що набула популярності в рамках когнітивних підходів починаючи з 50-х рр. ХХ ст., стереотипи руйнуються тільки в тому випадку, коли у процесі особистого контакту індивіда з представником стереотипізованої групи він отримує інформацію, що суперечить змісту стереотипу[3, р.267]. Сучасні прихильники когнітивних підходів на матеріалах емпіричних досліджень довели, що стереотипи можуть трансформуватися також і від не підтверджуючої їх інформації [7, р. 73; 8, р. 382].
Зміст критики контактної гіпотези як у рамках когнітивних підходів, так і зовні зводився до тези: чи можливо викорінити стереотипи в процесі тісного спілкування стереотипізованої і стереотипізуючої груп. Наприклад, спільне співіснування чоловіків і жінок не має своїм наслідком зникнення гендерних стереотипів. Крім того, стереотипи тісно взаємопов’язані з іншими елементами ціннісно-нормативної системи, зміна стереотипів пов’язана зі зміною системи в цілому. І нарешті, у процесі безпосереднього контакту інформацію про члена групи, яка не відповідає стереотипам, нерідко інтерпретують не як свідчення помилковості стереотипів, а як виняток із загального правила, сам же стереотип при цьому не змінюється.
Г. Теджфел, наукові праці якого стали початком дослідження соціальних аспектів стереотипізації, зауважив, що оскільки стереотипи є результатом не тільки когнітивних процесів, а й специфіки між групових відносин, то шляхи їх зміни закладено у зміні відносин між суб’єктом і об’єктом стереотипізації [5, р. 307].
Остання третина ХХ ст., що ознаменувалося активною боротьбою з расовими, етнічними та гендерними забобонами й упередженнями, запропонувала чимало стратегій подолання негативних стереотипів. Одна з таких стратегій була розроблена в рамках когнітивних підходів, представники яких вважали, що оскільки у процесі стереотипізації окремі події і характеристики можуть часто вириватися з контексту, то слід впливати на процес отримання й інтерпретації індивідом інформації, надаючи, таким чином, йому всі необхідні відомості та факти.
Інша, досить популярна, стратегія подолання наслідків негативної стереотипізації зводиться до того, щоб уявити об’єкт стереотипізації в будь-якій іншій ролі [6, р. 397]. В контексті нашого дослідження це можна проілюструвати наступним чином: жінка-політик повинна уникати постійного підкреслення того, що вона жінка і відповідної похвали її жіночності. Більш вдалим буде її порівняння з політичними суперниками на підставі будь-якого іншого критерію (освіта, кваліфікація, досвід роботи тощо).
Ще однією стратегією жертв стереотипізації може бути приписування своїй групі особливих позитивних цінностей, що нерідко стає вельми корисною тактикою політичних кампаній (наприклад, акцентування жінками-політиками особливої компетентності жінок у соціальній сфері) [6, р. 383]. Науковці пропонували й інші стратегії повного або часткового подолання негативного впливу стереотипізації жінок. Зауважимо, що практично в кожній з рекомендацій дослідників підкреслюється важлива роль у засвоєнні стереотипів агентів та інститутів соціалізації, перш за все ЗМК [6, р. 397; 4, р. 235 – 236].
Таким чином, можна зробити висновок, що вплинути на негативну стереотипізацію можливо, однак повністю подолати негативні стереотипи досить складно. Особливо стійкими є стереотипи, що відображають ситуацію групового конфлікту, і стереотипи груп, утворених на основі приписаних соціальних статусів, які не можливо змінити (до числа таких статусів відноситься і стать).
Система значень, прихованих у культурі під поняттями чоловічого та жіночого є однією з найважливіших причин гендерної нерівності. Використання гендерних стереотипів тягне за собою зниження легітимності жіночності в політичній сфері та, як наслідок, можливостей жінок брати участь у реалізації функцій влади та управління, що виступає проявом гендерної нерівності в суспільстві. Також зрозуміло, що експлуатація гендерних стереотипів у дискурсі публічного адміністрування частіше за все не переслідує свідому мету дискредитації жінок-політиків.
Список використаних джерел:
1. Стратегія гендерної рівності на 2014–2017 рр. [Елек¬тронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.coe.int/t/dghl/ standardsetting/equality/02_GenderEqualityProgramme/Gender_ Equality_Strategy_Ukrainian_Copy.pdf.
2. Цікул І. Перспективи подолання гендерних стереотипів в українській політиці / І. Цікул // Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества. 23-24 июня 2006 г. Материалы международной научно-практической конференции. – Одесса: ВМВ, 2006. – С. 132 - 134
3. Allport G. The Nature of Prejudice / G. Allport. – New York, 1954. – 576 p.
4. Bar-Tal J. Can Leader Change Follower’s Stereotypes? / J. Bar-Tal // Stereotyping and Prejudice. – P. 225 – 242.
5. Dovodio J., Brigham J., Johnson B., Gaertner S. Stereotyping, Prejudice and Discrimination: Another look / J. Dovodio, J. Brigham, B. Johnson, S. Gaertner // Stereotypes and Stereotyping / C. Macrae, C. Stangor, M. Hewstone (Eds). – New York: Guilford Press, 1996. – P. 276 – 319.
6. Eberhardt J., Fisce S. Motivating Individuals to Change: What is a target to do / J. Eberhardt, S. Fisce // Stereotypes and Stereotyping / C. Macrae, C. Stangor, M. Hewstone (Eds).. – New York: Guilford Press, 1996. – P. 369 – 415.
7. Oakes P., Haslam S., Turner J. Stereotyping and Social Reality / P. Oakes, S. Haslam, J. Turner. – Oxford, 1994. – 272 p.
8. Schneider D. The Psychology of Stereotyping / D. Schneider. – New York, 2004. –704 p.
)