РЕКОМЕНДАЦІЇ
місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування
з питань активізації транскордонного співробітництва, вироблені авторським колективом Національної академії державного управління
при Президентові України в рамках науково-дослідної роботи
за темою “Транскордонне співробітництво в системі
регіонального розвитку України”
(2014-2015 рр.)

З ухваленням нового законодавства України про місцеве самоврядування та ратифікацією Верховною Радою України Європейської Хартії місцевого самоврядування у нашій країні поступово складаються необхідні передумови для розвитку транскордонного співробітництва як інноваційної форми міжнародної діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Слід зазначити, що Україна має унікальне географічне розташування, 19 регіонів держави є прикордонними, їх площа становить близько 77 % усієї території країни.
Подальший етап розвитку транскордонного співробітництва потребує зміцнення інституційної спроможності існуючих єврорегіонів у реалізації проектів та програм міжнародного співробітництва задля ефективного регіонального, міжрегіонального розвитку, організації навчання основних (ключових) груп, більш детального вивчення існуючих проблем у діяльності єврорегіонів та можливостей їх ефективного розв’язання, а також вироблення довгострокових стратегій розвитку єврорегіонів на основі рекомендацій європейських інституцій, кращих вітчизняних і зарубіжних практик.
Метою розробки Рекомендацій є зміцнення інституційної спроможності єврорегіонів в реалізації проектів транскордонного співробітництва шляхом комплексного вивчення стимулюючих факторів, існуючих проблем, що заважають міжнародному співробітництву, шляхів їх вирішення, підготовки стратегій розвитку єврорегіонів у загальнодержавному та регіональному аспектах.
У контексті розбудови єдиної Європи (без роз’єднуючих кордонів) проблематика транскордонного (міжрегіонального та прикордонного) співробітництва набуває нового звучання.
Транскордонне співробітництво означає будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або органами влади, які перебувають під юрисдикцією двох і більше договірних сторін. Воно здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, які визначаються національним законодавством, шляхом укладання відповідних угод або домовленостей. Прикордонні регіони – це території, на яких проживають спільноти людей, тісно зв'язаних різнобічними стосунками, але розділених кордонами. Незалежно від політичних систем країн, до яких належать ці спільноти, вони стикаються з ідентичними соціально-економічними, соціально-культурними, політичними і законодавчими проблемами. Отже, основний принцип міжнародного транскордонного співробітництва полягає в тому, щоб створювати в прикордонних зонах такі зв'язки і такі договірні відносини, які б сприяли розв'язанню у тому числі і регіональних проблем.
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють транскордонне співробітництво є:
Закон України від 24.06.2004 № 1861-IV “Про транскордонне співробітництво”;
Постанова Верховної Ради України від 14.06.1993 р. № 3384-ХІІ “Про приєднання України до Європейської конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 року”.
Постанова Верховної Ради України від 27.06.2007 № 1242-V “Про Рекомендації парламентських слухань на тему: “Про інтенсифікацію співробітництва України з Європейським Союзом у рамках єврорегіонів та перспективи транскордонного співробітництва”.
Указ Президента України від 19 грудня 2007 року № 1236/2007 “Про заходи щодо активізації євроінтеграційного прикордонного співробітництва”.
Постанова Кабінету міністрів України від 11 тавня 2005 р. № 339 “Про затвердження Положення про проведення конкурсного відбору проектів (програм) транскордонного співробітництва, які можуть бути включені до державної програми розвитку транскордонного співробітництва”.
Розпорядження Кабінету міністрів України від 15 вересня 2010 р.
№ 1838-р “Про схвалення Концепції Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2011-2015 роки”.
Розпорядження Кабінету міністрів України від 1 квіт. 2014 р. № 333-р “Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 р. N 385 “Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року”.
Європейська хартія регіонального/просторового планування (Торремолінська Хартія).
Керівні принципи сталого просторового розвитку Європейського континенту (Ганноверські принципи) розроблені та схвалені Радою Європи.
Транскордонне співробітництво є необхідним фактором соціально-економічного розвитку прикордонних територій, визначає рівень соціально-економічного розвитку, розвиток прикордонних регіонів України. Транскордонна інтеграція сприяє вдосконаленню регіонального розвитку, розвитку місцевого самоврядування, підвищенню рівня життя населення прикордонних територій, охороні навколишнього середовища.
Інституціональну структуру транскордонного співробітництва складають єврорегіони, основні цілі та завдання діяльності яких визначаються статутами транскордонних об'єднань. Основні напрями співробітництва єврорегіонів задекларовані в документах про їх утворення та, як правило, передбачають співробітництво у економічній, соціальній, адміністративній, культурно-освітній, інфраструктурній, екологічній, інформаційній сферах тощо.
Специфічний характер зв'язків прикордонних спільнот, їх регіональна індивідуальність вимагають певного розуміння та уваги з боку Уряду, державних регіональних структур та органів місцевого самоврядування.
Існують наступні, найбільш важливі проблеми, які заважають розвитку транскордонного співробітництва, а саме:
• потреба територіальних громад або органів місцевого самоврядування заздалегідь узгоджувати з Урядом питання укладання угод з питань прикордонного та міжтериторіального співробітництва;
• відсутність чітких повноважень у деяких територіальних громад або органів місцевого самоврядування з питань прикордонного та міжрегіонального співробітництва;
• різні умови надання юридичного статусу новим суб’єктам транскордонного співробітництва;
• дисбаланс між повноваженнями з питань транскордонного співробітництва органів управління по різні боки кордону через відмінності у чинному законодавстві відповідних країн;
• недостатній діалог між урядом та місцевими і регіональними владами з питань реалізації політики транскордонного співробітництва;
• брак коштів для реалізації проектів прикордонного та міжрегіонального співробітництва;
• відсутність комплексної системи підготовки фахівців у галузі прикордонного та міжрегіонального співробітництва;
• обмеження на пересування громадян;
• делегування офіційних повноважень територіальних громад або органів місцевого самоврядування їх закордонним партнерам через неможливість для них брати участь у заходах прикордонного та міжрегіонального співробітництва.
Для забезпечення більшої ефективності в реалізації транскордонного співробітництва рекомендується:
- здійснити аналіз та систематизувати  існуючи проблеми, які заважають транскордонному співробітництву, а також окреслити можливі шляхи їх оперативного  вирішення;
- визначити активізуючі стимули для подальшого розвитку транскордонного співробітництва;
- провести ідентифікацію “сильних” та “слабких” сторін (факторів) у транскордонному співробітництві та діяльності існуючих євро регіонів;-забезпечити підготовку та перепідготовку кадрів і нових фахівців у визначених єврорегіонах з питань ефективного впровадження окреслених стратегій реформування та розвитку.

Пріоритетні питання для розвитку транскордонного співробітництва
На основі вітчизняного та зарубіжного досвіду можна виділити нагальні пріоритетні питання для транскордонного співробітництва:
  заходи з охорони навколишнього середовища та запобігання природним та техногенним катастрофам;
  територіальне планування та сталий розвиток;
  розвиток інфраструктури транспорту та комунікацій;
  економічний розвиток та туризм;
  охорона здоров’я та надання соціальних послуг;
- комунікаційні процеси та розвиток гуманітарного співробітництва (спорт, освіта, культура, молодіжні обміни тощо);
  впровадження інновацій у транспортному співробітництві, створення транскордонних кластерів, технопарків, логістичних центрів тощо.

Охорона навколишнього середовища та запобігання природним та техногенним катастрофам

Вплив транскордонного співробітництва на навколишнє середовище, нараз, і недвозначно ставить питання територіальної нерозривності прикордонних регіонів та, відповідно, вказує на необхідність спільних зусиль, які стосуються подолання проблем забруднення довкілля, оптимального використання земельних ресурсів, запобігання та подолання негативних наслідків природних та техногенних катастроф.
Для роботи у цій галузі можливими є наступні заходи:
• фахові дослідження з питань забруднення довкілля та/або утилізації відходів та створення мережі підприємств з утилізації сміття;
• розробка програм захисту та управління природним середовищем (дистанційне розпізнавання лісових пожеж та природних лих), гармонізація методів роботи станцій спостереження за станом навколишнього середовища;
•  комунікаційно-роз’яснювальна робота з питань забруднення довкілля, надання інформації про можливі загрози довкіллю, наприклад, забруднення хімічними речовинами;
• розробка спільних планів допомоги для боротьби з природними та техногенними катастрофами;
• створення спільних баз даних про рослинний та тваринний світ транскордонних регіонів;
• організація щорічних заходів, присвячених роз’яснювальній роботі серед молоді з питань довкілля;
• створення транскордонних природних парків, реалізація спільних ініціатив з підвищення якості питної води та якості води у річках та озерах.

Територіальне планування та сталий розвиток
Важливими заходами у цій галузі є:
• реалізація узгоджених політичних заходів, які стосуються управління земельними ресурсами у транскордонних регіонах, та гармонізація планів використання земельних ресурсів;
• загальні дослідження соціально-економічної структури транскордонних регіонів, а також галузеві дослідження, які є частиною таких проектів, як створення спільних міждержавних промислових зон, логістичних парків та ін.;
• створення спільної картографічної системи та розробка стратегії розвиту транскордонних регіонів.

Розвиток інфраструктури транспорту та комунікацій
Згадані питання є одними з найбільш пріоритетних у транскордонному співробітництві. Це потребує здійснення наступних заходів:
• вивчення специфічних та спільних потреб, пов’язаних з транспортним сполученням для населення прикордонних районів;
• систематичний обмін інформацією з питань діяльності системи громадського транспорту;
• удосконалення роботи окремих автошляхів та залізниць, оптимізація роботи громадського транспорту;
• визначення операційно-правової та фінансової структури транскордонного громадського транспорту (ціноутворення, операційна діяльність);
• відкриття, організація роботи та ліквідація прикордонних пропускних пунктів;
• реалізація заходів, які мають забезпечити безпеку та безперебійну роботу автомобільного та залізничного транспорту у прикордонних районах;
• реалізація заходів із запобігання техногенним та прикордонним катастрофам;
• розробка системи екстреного інформування населення прикордонних районів щодо надзвичайних ситуацій;
• забезпечення можливості застосування служб з надзвичайних ситуацій інших країн у прикордонних регіонах (пожежний захист, цивільна оборона);
• створення спільної телефонної довідкової служби прикордонних регіонів;
• створення серверів для прикордонних районів, підключених до національних інформаційних систем, системи Інтернет, створення спеціалізованих веб-сайтів тощо.

Економічний розвиток та туризм

У цій галузі найбільш важливими заходами є:
• забезпечення регулярного обміну інформацією з питань соціально-економічного розвитку;
• співпраця з питань постачання енергоносіїв;
• видавництво промислових довідників з транскордонного співробітництва;
• організація діалогу між асоціаціями працедавців та приватними компаніями;
• створення та розвиток спільних культурних транскордонних маршрутів;
• випуск туристичних довідників, спільна участь у ярмарках та виставках;
• створення високоякісної освітньої програми для працівників туристичної галузі.

Охорона здоров’я та надання соціальних послуг

Можливими напрямами роботи у цій галузі є:
• випуск довідників про соціальні послуги для населення прикордонних районів;
• моніторинг та спільні заходи щодо розповсюдження інфекційних хвороб (СНІД та ін.) та епідемій;
• покращення соціального захисту для працівників прикордонних районів (захист на випадок безробіття, захист від нещасних випадків на виробництві тощо);
• створення транскордонних баз даних щодо безробітних громадян, розробка спільних заходів з вирішенням проблем безробіття, особливо стосовно молодих громадян;
• випуск довідників для працівників прикордонних районів;
• розробка комбінованої організаційної схеми надання екстреної медичної допомоги;
• випуск карти медичних установ та лікарських центрів;
• обмін медичним персоналом.

Комунікативні процеси та , розвиток гуманітарного співробітництва (спорт, освіта, культура, молодіжні обміни тощо)

Основними напрямами діяльності у цій галузі може бути визначено:
• спільна підготовка навчальних підручників, зокрема з історії;
• обмін фахівцями, студентами, молоддю;
• організація культурних обмінів, концертів та інших заходів культурного відпочинку;
• розвиток двомовних культурних маршрутів;
• створення форумів для зустрічей та діалогів між представниками національних меншин;
• підтримка діяльності громадських організацій з питань реалізації проектів транскордонного співробітництва;
• розробка “ культурних паспортів” у транскордонних регіонах;
• створення транскордонних інформаційних центрів для представників ЗМІ;
• організація та підтримка спортивних заходів;
• випуск довідників у галузі культури та спорту;
• спільне використання об’єктів спортивної інфраструктури (басейни, стадіони тощо).

Впровадження інновацій у транспортному співробітництві, що обумовлює створення транскордонних кластерів, технопарків, логістичних центрів, інвестиції у спільні технологічні проекти.

Рекомендації щодо подолання проблем у галузі розвитку транскордонного співробітництва

Вирішення проблем, які перешкоджають сталому формуванню та розвитку транскордонного співробітництва, є комплексним питанням, саме воно має враховувати специфіку окремих галузей.
 1. У правовій сфері.
Створення необхідних правових засад, розвиток національного та європейського законодавств є необхідною передумовою для подальшого розвитку транскордонного співробітництва.
Одночасно слід виділити наступні законодавчі проблеми, які заважають транскордонному співробітництву, та шляхи їх вирішення:
• Ухвалення та гармонізація правових стандартів на усіх рівнях: міжнародному (Європейському), національному та регіональному (через закони або підзаконні акти).
• Надання суб’єктам прикордонного співробітництва статусу юридичної особи та фінансової автономії. Визнання юридичної сили за рішеннями суб’єктів транскордонного співробітництва.
• Застосування правила ухвалення рішень встановленого більшістю голосів відповідних суб’єктів транскордонного співробітництва з деяких питань, де це видається доцільним.
• Укладення двосторонніх та багатосторонніх угод між відповідними державними органами та органами  місцевого самоврядування.

2. Інституційна розбудова.
• Посилення розвитку місцевої і регіональної демократії та децентралізації.
• Створення специфічних структур за участі прикордонних громад;
• Визначення керівних принципів (моделей) з питань транскордонного співробітництва для діалогу, які б об’єднували представників державного та приватного секторів.
• Створення контактних пунктів для надання більш якісних послуг громадянам у транскордонному вимірі

 3.Культурні та мовні аспекти.
На шляху до розвитку прикордонного співробітництва стоять культурні та психологічні відмінності, які є однією з причин існування стереотипів серед населення прикордонних районів.
Згадані проблеми з питань культури та мов, а також шляхи їх вирішення можуть бути узагальнені наступним чином:
• Сприяння усвідомленню специфіки та важливості транскордонного співробітництва;
• Сприяння вільному поширенню інформації у транскордонному вимірі (наприклад, створення транскордонних інформаційних серверів);
• Розширення усіх форм культурної співпраці у транскордонному вимірі.
• Необхідно уникати перетворення органів з питань транскордонного співробітництва на суто формальні, а не практичні інструменти;

4. Комунікативна складова.
Створення умов для справжнього прикордонного партнерства, що дозволяє очікувати у майбутньому розвитку позитивної динаміки у цій сфері.
У зв’язку з цим є досить симптоматичним той факт, що досить мала частка мешканців прикордонних регіонів отримує інформацію за допомогою ЗМІ.

 5. Соціально-економічна сфера та територіальне планування.

Відмінності у рівні та темпах економічного розвитку регіонів України здійснюють негативний ефект на розвиток транскордонного співробітництва.
Слід зазначити, що зменшення диспропорцій у розвитку регіонів є одним з пріоритетних завдань діяльності як українського уряду, так і структур Європейського Союзу.
Згадані проблеми та шляхи їх вирішення можуть бути узагальнені наступним чином:
• Діяльність спрямована на забезпечення економічного та соціального єднання відповідних регіонів.
• Визначення спільних економічних інтересів.
• Забезпечення відкритості економічного та соціально-економічного життя прикордонних регіонів;
• Створення відповідних рад з соціально-економічних питань.

 6. Фінансова сфера.
Дискусія про ресурси, які перебувають у розпорядженні територіальних громад, є досить важливою, зважаючи на те, що певна частка цих ресурсів має бути спрямована на реалізацію проектів транскордонного співробітництва.
Фінансова автономія місцевих влад передбачає наявність достатнього обсягу власних ресурсів для фінансування значної частини витрат, пов’язаних з виконанням їх функцій, відповідно до положень чинного законодавства.
Можливим є використання наступних параметрів:
• співвідношення між податковими надходженнями місцевих влад та загальними податковими надходженнями держави;
• співвідношення між місцевими податковими надходженнями та загальними місцевими ресурсами;
• співвідношення між податковими надходженнями та субвенціями від держави та органів самоврядування вищого рівня;
• співвідношення між власними податковими надходженнями органів місцевого самоврядування та ВВП країни;
співвідношення між максимальними та мінімальними ресурсами, які можуть бути залучені органами місцевого самоврядування через зміну місцевих податкових ставок у встановлених межах.

ПРОПОЗИЦІЇ
учасників науково-практичного семінару
«Сучасні методи та інструментарії управління регіональними
етнополітичними процесами»
від 17 березня 2015 року

 17 березня 2015 р. року Чернівецький регіональний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій  спільно з Науково-дослідницьким інститутом європейської інтеграції та регіональних досліджень Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича провели круглий стіл «Сучасні методи та інструментарії управління регіональними етнополітичними процесами».
 В результаті обговорення учасники круглого столу відзначили, що проблема вироблення адекватної та дієвої етнонаціональної політики як механізму державного регулювання міжетнічних відносин і забезпечення міжнаціональної злагоди набуває сьогодні особливої актуальності в Україні. Ефективне вирішення сучасних суперечностей суспільного розвитку неможливе без урахування етносоціальних, національних, культурних, релігійних особливостей тих етнічних спільнот, які проживають на території держави. Недооцінка таких особливостей зумовлює явну чи латентну загрозу міжетнічних конфліктів, що, у свою чергу, може призвести до ескалації політичної нестабільності в державі та загрози її територіальної цілісності.
 Водночас результативність етнополітики безпосередньо залежить від того, наскільки ефективно налагоджено чітке й науково обґрунтоване управління етнонаціональними процесами в поліетнічному соціумі не тільки на загальнодержавному, а й на регіональному рівні, від того, наскільки забезпечується зусиллями держави, інститутів громадянського суспільства та самих етнічних груп, поєднання інтересів етнічних спільнот із інтересами титульної нації, інтересів регіонів із фундаментальними національними інтересами держави. За цих умов надзвичайно важливо аналізувати закономірності й тенденції етнополітичного розвитку регіонів, забезпечувати пошук принципів, ідей, механізмів, норм та управлінських рішень, здатних запобігти або пом’якшити конфлікти і протиріччя, які виникають, гармонізувати міжетнічні взаємини в Україні.
Дані питання мають особливе значення для Чернівецької області, де поруч із історично сформованими традиціями міжетнічної злагоди та толерантності, мають місце окремі прояви недоброзичливого ставлення між представниками різних етносів, наявна низка проблем місцевого рівня у розробці та забезпеченні проведення збалансованої регіональної етнополітики.
З метою підвищення ефективності розв’язання різного роду проблем у етнополітичній сфері суспільного життя учасники круглого столу висувають до обговорення органами влади наступні пропозиції:
 
? Ініціювати проведення експертної ревізії нормативно-правової бази України щодо етнополітики та міжетнічних відносин з метою її адаптації до вимог Європейського Союзу у цій галузі.
? Ініціювати поновлення дорадчо-консультативної ради з питань етнополітики та міжетнічних відносин при обласних органах влади (Чернівецька обласна державна адміністрація, Чернівецька обласна рада) за участі лідерів національно-культурних товариств та експертів у цій галузі.
? Впроваджувати програми, підтримувати проекти, спрямовані на покращення комфортного співіснування та розвиток етнонаціональних меншин області.
? Ініціювати створення науково-творчого колективу з представників різних країн для вироблення єдиних підходів, критеріїв оцінки стану та перспектив розвитку етнонаціональних спільнот на українсько-молдовсько-румунському прикордонні, спільного інструментарію моніторингу і критеріїв наукового аналізу етнокультурного розвитку відповідних територій і регіонів (варто було б заручитися організаційною й ресурсною підтримкою змішаних міжурядових комісій, наприклад, Змішаної міжурядової українсько-румунської комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, а також керівництва прикордонних адміністративно-територіальних одиниць трьох країн).
? Ініціювати підтримку владними структурами України та сусідніх країн заходів, націлених на розвиток народної дипломатії. У цьому контексті, сприймаючи представників національних спільнот як партнерів у політичному діалозі, не тільки для консолідації внутрішньої демократії держави, а і як фактору європейської інтеграції, запропонувати організацію підготовки кадрів для цієї діяльності, для чого створити загальні курси лідерів неурядових організацій, у першу чергу – очільників національно-культурних товариств із питань вивчення культури, традицій, дипломатичного етикету і т. і.
? У прикордонних двомовних населених пунктах суміжних країн в контексті європейських інтеграційних процесів, з метою подолання забобонів та негативних стереотипів щодо меншин, реалізації відкритого діалогу, який ґрунтується на повазі до цінностей інших, на наш погляд, необхідно втілювати в освітній сфері міжкультурне виховання, створювати міжкультурні інформаційні центри, міжкультурні кабінети. Пропонується підтримати ініціативу Громадської організації «Інформаційно-дослідницький центр «Інтеграція та розвиток» щодо введення у навчальних закладах Чернівецької області програми виховної спрямованості, розробленої українськими науковцями та освітянами для всіх ланок освіти «Культура добросусідства». Відкритість до культур, історії, ремесел, традицій, сформована відповідними шкільними програмами, підручниками, дидактичними матеріалами, сприятиме не тільки внутрішній стабільності, а й створенню позитивного іміджу країни.
?  Для подолання фальсифікацій, пов’язаних з історією краю, міжетнічних відносин в регіоні, негативних стереотипів взаємного сприйняття, створити комісію з числа науковців та освітян, метою якої буде написання та видання узгоджених текстів підручників історії для учбових закладів прикордонних регіонів по різні боки кордону, в першу чергу – для загальноосвітніх шкіл.
? Домагатися від керівництва адміністративно-територіальних одиниць-членів єврорегіонів підтримки участі у транскордонній співпраці неурядових організацій, у т. ч. гуманітарно-освітнього спрямування, забезпечивши їхнє представництво у всіх робочих органах єврорегіонів.
? Доцільно забезпечити достатній рівень етнічного представництва в органах влади, що зумовлено специфікою регулювання етносоціальних процесів, міжетнічних відносин та необхідністю забезпечення довіри поліетнічного суспільства до представників влади, а відтак і до держави. Наявність на державній службі фахівців, які здатні розуміти сутнісні потреби етнічних спільнот того чи іншого регіону, у поєднанні зі створенням етнічних дорадчо-консультативних органів, виконуватиме певну захисну роль, сприятиме легітимації державної влади і об’єктивації державного управління.
? Організувати для представників засобів масової інформації навчальні семінари та тренінги з питань коректного висвітлення проблем пов’язаних з етнополітикою та етнонаціональними меншинами.
? Протидіяти будь-яким спробам використання національних меншин в якості фактору тиску на сусідню державу.
? Лобіювати проведення Всеукраїнського перепису населення, на основі результатів якого можна буде виробити більш адекватну етнонаціональну політику як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

РЕКОМЕНДАЦІЇ
учасників круглого столу «Актуальні питання підвищення професійної компетентності державних службовців
та посадових осіб місцевого самоврядування»
від 30 вересня 2015 р.

 У вересні 2015 року Чернівецький центр перепідготовки та підвищення кваліфікації провів круглий стіл за участю викладачів Центру: працівників облдержадміністрації, територіальних управлінь центральних органів влади, Чернівецького національного університету ім.. Ю.Федьковича щодо підвищення професійного рівня працівників органів влади Чернівецької області. За результатами роботи круглого столу були внесені практичні рекомендації з питань формування та підвищення адміністративної компетентності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування:
 І. Для зміцнення інституційної системи формування й підвищення професійної компетентності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування необхідна регламентація відносин між замовниками і надавачами освітніх послуг. Для цього:
 1.1. Центральним і місцевим органам державної влади та органам місцевого самоврядування необхідно:
– удосконалити нормативно-правове забезпечення щодо співпраці органів державної влади та органів місцевого самоврядування з навчальними закладами, удосконалити інституційний механізм взаємодії між усіма учасниками інституційної системи підвищення кваліфікації;
– удосконалити інституційну систему підвищення кваліфікації (органа влади як замовник та навчальний заклад як виконавець) шляхом регламентації взаємодії суб’єктів системи нормативно-правовими актами;
– систематично й об’єктивно планувати роботу щодо підвищення професійного рівня службовців за результатами проведення щорічної оцінки або атестації;
– формувати перспективні плани службової кар’єри співробітників з урахуванням результатів підвищення їх кваліфікації відповідно до чинного законодавства;
– при підвищенні чергового рангу або призначенні на вищу посаду враховувати оціночний рейтинг за результатами підвищення кваліфікації;
– запровадити мотиваційну систему морального, матеріального та кар’єрного заохочення відповідно до професійного внеску та результатів підвищення кваліфікації;
– вивчати та замовляти у навчальних закладах освітні програми відповідно до службових потреб підрозділу або професійних потреб службовця для практичного виконання завдань;
– залучати фахівців-практиків до навчального процесу, піднімаючи престиж таких службовців шляхом морального та матеріального заохочення;
- передбачити розробку навчальних програм відповідними начальними закладами для забезпечення підвищення кваліфікації службовця на робочому місці.
 1.2. Навчальним закладам підвищення кваліфікації необхідно:
– удосконалити нормативно-правову регламентацію співпраці із замовниками на освітні послуги щодо вивчення потреб, оціночної та мотиваційної системи підвищення адміністративної компетентності й навчально-програмного забезпечення;
– перейти від загальноосвітніх підходів процесу підвищення кваліфікації до підходів практичного спрямування, а саме: оперативність щодо реалізації освітніх потреб та практична спрямованість змісту навчальних програм щодо здобуття нових знань і навичок, потрібних для виконання службових обов’язків;
– формувати навчальні програми відповідно до замовлення органу влади та з урахуванням професійних потреб службовця за напрямами адміністративної діяльності;
– запровадити нові навчальні програми формування й підвищення адміністративної компетентності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до напрямів управлінської діяльності;
– застосовувати освітні технології та використовувати інтерактивні методи навчання з урахуванням адміністративної діяльності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування;
- запровадити кредитну систему (до 3 кредитів) за різними навчальними програмами щодо підвищення професійної компетентності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

 ІІ. Для формування й підвищення адміністративної компетентності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування шляхом удосконалення навчально-програмного забезпечення:
 2.1. Запровадити професійні програми формування адміністративної компетентності  для новопризначених державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування та навчальні програми підвищення адміністративної компетентності функціонального циклу.
 2.2. При формуванні навчальних програм підвищення адміністративної компетентності враховувати загальні засади:
– зміст навчальних програм визначається відповідними напрямами адміністративної діяльності та формується відповідно до потреб практичної діяльності службовців;
– використання тем, форм і методів навчання, які спостерігаються в практичній діяльності та необхідні для адміністративної діяльності;
– метою навчальних програм підвищення адміністративної компетентності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування є отримання нових знань, оновлення умінь і навичок практичної діяльності, формування та підвищення професійних якостей відповідно до виконання функціональних обов’язків адміністративного спрямування. Завдання навчальних програм передбачають: удосконалення існуючих та отримання нових знань, розвиток здібностей, умінь, навичок, моделей поведінки, формування навичок самоорганізації і самореалізації; освоєння тем загальноосвітнього та адміністративного спрямування відповідно до виконання службових обов’язків; набуття практичних навичок щодо виконання певного циклу адміністративних функцій або декількох видів діяльності в межах функціонального циклу.

Чернівецька обласна державна адміністрація

"Україна - НАТО"